Усі люди різні за характером, темпераментом, способом життя. Але є риси, які їх об’єднують.
Наприклад, кожен прагне спокійного життя, сімейного благополуччя, фінансової стабільності, реалізації талантів, улюбленої роботи, слухняних дітей і здорових батьків. Що ж до віри, то людей можна умовно поділити на кілька груп.
Одні заперечують будь-яку релігію, вважаючи себе атеїстами. Вони — матеріалісти, які сприймають світ виключно через наукову призму. На їхню думку, після смерті немає нічого, а життям керує лише сама людина.
Серед них є і такі, хто відкрито демонструє свою зневагу до релігії. Вони створюють неформальні угруповання, насміхаються над церковними символами, влаштовують гучні вечірки неподалік кладовищ.
Інші сповідують не православну релігію. Деякі люди, народжені у православному середовищі, стають католиками чи мусульманами. У цьому немає нічого поганого, але в Біблії сказано, що іновірці не успадкують Царства Божого.
У таких людей не було вибору у вірі. До того ж, багато мусульман можуть перевершити будь-якого православного християнина у своїй релігійності — вони суворо дотримуються постів, моляться п’ять разів на день і живуть за законами віри. Їхню долю вирішуватиме Господь, адже лише Йому відомо, куди визначити кожного.
Третя група — православні християни. Саме вони повинні бути прикладом для інших, але, на жаль, нині пишатися немає чим. Дехто вірить у Бога лише формально — називає себе віруючим, але це не відображається у житті. Вони відвідують церкву лише на хрестини чи похорони, можуть поставити кілька свічок і вважати, що цього достатньо. Нагрудний хрестик не носять, бо він не пасує до прикрас, а ікони, на їхню думку, псують інтер’єр.
Серед них є й ті, хто вважає себе безгрішними. Вони кажуть: «Я нікого не вбив, не вкрав, не зрадив — отже, мені не потрібно ходити до церкви». Деякі жінки дивуються, коли священник каже, що всі люди грішні. Вони щиро переконані, що це їх не стосується, адже вони кращі за злочинців чи безхатченків. Але душа падших грішників може бути чистішою й світлішою, ніж у таких «праведників».
Інші віруючі намагаються жити за заповідями, відвідують храм, сповідаються, причащаються, подають милостиню, але все одно відчувають свою слабкість. Вони борються із спокусами, проте щойно виходять із церкви, як суєта поглинає їхнє життя, а Бог відходить на другий план.
Головне — коли совість не дає розслабитися. Вона нагадує про себе, коли людина грішить. Найстрашніше ж, коли її голос стихає, а серце черствіє й холоне. У такому стані людина стає байдужою до всього, її нічого не радує. Вона шукає розваг і часто заходить надто далеко. Саме тоді дияволу найпростіше підштовхнути її до нових спокус.
Люди забувають, що все залежить від волі Господа, Його підтримки та захисту. Вони грішать і не каються, вважаючи, що навіть найстрашніші вчинки допоможуть їм уникнути нудьги та байдужості.
Але християни прагнуть уникнути такого духовного занепаду. Для цього є коротка молитва, яка обов’язково допоможе:
“Не залиши мене, Господи, Боже мій, і не відступи від мене: я відвернув духовні очі від Тебе, але Ти, мій Творче, не відверни Свого обличчя від мене, зглянься на мене і помилуй мене.”
Читати цю молитву краще якнайчастіше, щоб не впасти у страшний стан духовного забуття.