У молоді роки, ще не будучи віруючим, я чув цю молитву від своєї матері й лише поблажливо усміхався. Але заперечувати не наважувався — атеїстом я не був, маму дуже любив і засмучувати її суперечками не хотів.
Одного разу мені довелося затриматися на роботі, і я запізнився на останню електричку. Довелося їхати автобусом, але той не довозив до дому приблизно три кілометри.
Була зима. Дорога порожня, по обидва боки — високі ялини, що затуляли небо й місячне світло. Стає моторошно. У душі наростає тривога. З обох сторін чується зловісне виття, ніби з американського фільму жахів.
У тінях між дерев мелькали силуети диких звірів — недружніх, голодних, готових до стрибка.
Зупинюся — накинуться. Побіжу — наздоженуть.
Я один. Їх багато. І вони все ближче.
Допомоги чекати нізвідки. На дорозі я сам. Як урятуватися? Як уникнути неминучої смерті?
Раптом задзвонив телефон. То була мама. Вона закричала:
— Синку, хрестись і говори:
Боже мій, іду шляхом Твоїм! Попереду — Божа Матір, позаду — Ісус Христос, по боках — ангели-охоронці, наді мною — Дух Святий, і всі Небесні Сили зі мною! Амінь.
Тричі повторив цю молитву — і вовче виття стихло. Зникло сморідне дихання хижаків. На серці стало легко. Дух повернувся на місце. Дорога просвітліла, і до рідного порога залишалося зовсім недалеко.
Ось що робить щира молитва.
Відтоді, коли опиняюся в подібних обставинах, я читаю цю молитву — і спокійно, без страху йду своїм шляхом, знаючи: наді мною — Божий Покров.