Чому іноді навіть після довгого сну ми відчуваємо спустошення, а відпочинок не приносить полегшення? Святитель Паїсій Святогорець пояснює: справа не у кількості праці, а в тому, з яким серцем вона звершується. Якщо людина не любить свою справу, втома стає подвійною — тілесною і душевною. А душевна втома значно важча, ніж фізична: коли вона опановує людину, сили не відновить навіть сон.
«Секрет» старця Паїсія простий:
люби свою роботу, але не закохуйся в неї; поважай труд, але не обожнюй його.
Працювати «від серця» — означає трудитися з радістю, але завжди пам’ятати, заради чого і для Кого ти це робиш. Коли людина трудиться по совісті, з вдячністю Богові, — праця не виснажує, а приносить тихе, світле задоволення.
Бог дав людині в праці і втіху: ту особливу радість, яка відновлює сили навіть через втому. Коли в серці є любов, то навіть важке стає легким, а робочий день — благословенням.
Про це говорить і преподобний Паїсій Святогорець у своїй книзі «Сімейне життя»:
«Якщо людина робить свою справу без любові, то вона швидко втомлюється. Наприклад, якщо комусь треба піднятися вгору, а він не любить своєї роботи, то сам лише вигляд гори вже забирає у нього сили. А інший, роблячи те саме від серця, підіймається й ніби злітає, не помічаючи втоми.
Якщо людина з любов’ю обробляє землю, полить грядку чи сапає бур’яни — вона може працювати годинами, не відчуваючи виснаження, навіть під пекучим сонцем. А коли працює без серця — то зупиняється, зітхає, скаржиться на спеку і мучиться».
— Герондо, чи може праця або навчання настільки захопити людину, що вона стане байдужою до сім’ї та інших обов’язків?
— «Роботу треба любити, але не бути в неї закоханим. Якщо людина не полюбить свою справу, вона втомлюватиметься удвічі — тілом і душею. А коли душа стомлена, то й тілесний відпочинок не відновлює сил. Душевна втома — ось що виснажує людину. Працюючи від серця і з радістю, людина не втрачає внутрішніх сил, а й тілесна втома зникає».
Старець наводив приклад одного генерала:
«Цей чоловік сам виконує солдатську роботу, бо переживає за своїх підлеглих, як рідний батько. І в тому він знаходить справжню радість. Одного разу, опівночі, він виїхав із Евроса до Лариси, щоб устигнути на Божественну літургію на честь святого Ахилія, хоча міг би приїхати й пізніше — лише на молебень. Але він поїхав раніше, щоб вшанувати святого. Усе, що робить цей чоловік, він робить від серця».
І преподобний підсумовує:
«Задоволення, яке відчуває людина, чесно виконуючи свою роботу, — це добре задоволення. Його дав Бог, щоб Його творіння не втомлювалося. Це — відновлення сил через працю».