Як молитися, щоб Господь почув нас і допоміг? «Вихваляючи, покличу Господа і врятуюся від моїх ворогів…», — читаємо ми в одному з псалмів. Тобто до мене прийшла біда, і логічно молитися в цій біді. І я молюся.
Але щоб дійсно отримати допомогу, треба, щоб у цей момент, коли ми закликаємо Господа, у нас не було ні ремствування, ні недовіри. Більше того, коли ми потрапляємо в біду, ми маємо прославляти Господа.
Але ж це неможливо. До мене в квартиру вламуються грабіжники, і я маю Бога хвалити за це? Чи вмирає моя дитина, і я маю дякувати Господу за те, що це сталося? Ці речі несумісні у нашому звичайному людському стані.
По суті, все християнство суперечливе, парадоксальне, ненормальне, якщо хочете. Взяти хоч би ці фрази. «Полюби свого ближнього, як самого себе». «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, не гідний Мене».
Як поєднати любов до ближнього, яку я маю явити, і нелюбов до ближнього, яку я маю явити? Як я можу поєднати несумісне?
Апостол Павло говорить, якщо хтось є блудником і ходить з тобою до храму, з таким і за стіл разом не сідай. І при цьому я повинен любити ворогів і благословляти проклинаючих.
Як примирити непримиренні речі? Людський розум до цього не здатний. Людський розум обмежений і може поєднувати несумісні речі. І тому ми постійно спотикаємось і тому спотворюємо заповіді Божі, правду Божу, слова Божі. Ми спотворюємо весь дух, всю суть Святого Письма.
Взяти, наприклад, кохання. Люди часом багато моляться і переживають божественні статки від любові до людей. Але чи варто комусь зайти в кімнату, і вони накидаються на нього з криком: «Чому ти заважаєш мені молитися?» Добре, якщо не обдурять…
На їхню думку, вони переживають любов Бога до людини, а виявити любов до свого ближнього вони не можуть. Вони не можуть пробачити. Не можуть терпіти. Не можуть винести якесь докори на свою адресу… І таких суперечностей дуже багато.
Повертаючись до рядка з псалма. «Вихваляючи, покличу Господа і врятуюся від моїх ворогів…»
Людина цього не може. Людина закликає Бога лише тоді, коли їй погано. Він може хвалити Бога лише тоді, коли їй добре. Але закликати Бога і хвалити водночас людина не може. Звичайна людина цього робити не може.
Це може робити тільки людина, в якій живе благодать Святого Духа, в якій живе сам Святий Дух. Бо Святий Дух завжди славить Бога. Він є сама слава Отця. Він не може інакше. Це невід’ємна його дія. Це невід’ємна якість Святого Духа. Коли Дух Святий заходить у людину, то людина починає прославляти Отця, де б вона не знаходилася, і що б з нею не відбувалося.
Автор псалмів – Давид – його мав. І, потрапляючи в біду, в цьому самому Дусі він починав закликати Бога на допомогу, не припиняючи хвалити Його.
І цей рядок псалма вказує: щоб усе вийшло, щоб ми були почуті Господом, хвалення Бога в Святому Дусі не повинно перериватися.
Я маю славити Бога за життя і буття, за те, що дихаю, за те, що думаю, за те, що маю дім… Тому що це все дано мені Богом. Як мені не радіти з того, що Він є. Допоможи мені, Господи.
Цей стан є природним для людини в Дусі. Він просить допомоги не тому що згадує про Бога, коли бандити ломляться в його двері. Він молиться, бо завжди молиться.
А в нас не так. Ми живемо у звичайному ритмі людського життя. І коли цей ритм порушується якоюсь напастю, ми починаємо волати до Бога, бо потрібна допомога, яку ми самі собі надати не можемо.
Це не той стан, про який говорить у псалмі Давид. Звичайно, Бог може допомогти і в цьому випадку… Але, безумовно, Він допомагає лише тим людям, які хвалять Його, ніколи не забувають, що Бог — твердиня і фортеця, надія, життя, дихання… Тому що джерелом всього доброго, що відбувається в їхньому житті є Бог.
Ми розумом це розуміємо, але нас це не творить ні крапельки. Ми думаємо, що все те, що в нас виходить, це завдяки нашим зусиллям. Ми часто підносимо себе, а не Господа хвалимо. Якщо я хороший, то це моя заслуга. Насправді немає ніякої моєї заслуги.
Важливо пізнати свою неміч. Важливо пізнати, що ти не можеш прожити без Бога і дня. Що життя твоє тендітне. Насправді ніхто не знає, скільки йому відпущено років. Але ми будуємо плани, вважаючи, що ми безсмертні. Але життя може скінчитися завтра. Так буває, наприклад, коли починається війна.
Отже, коли людина перебуває в стані духовному та благодатному, коли вона сповідує, що Бог — це є його радість, її життя та її зміст, то, звісно, Бог її чує. Тому що людина закликає Бога Духом Святим, даним йому. Як каже апостол Павло, Дух Святий клопочеться за нас невимовними зітханнями.
І коли така людина волає до Бога, то Бог чує її, не тому що вона угодна Богові, а тому що Бог живе в ній і чує кожен пошепки у його серці.
Нам треба починати дякувати Богові за все те, що є. Коли ми навчимося дякувати Богові за те, що в нас є, то через якийсь час ми навчимося дякувати і за те, чого у нас немає. А потім навчимося дякувати і за те, що нам посилаються якісь неприємності.
Ми ж весь час незадоволені і перебуваємо в ремстві. Як же ми можемо дякувати за неприємності, якщо ми завжди всім незадоволені? Кожен з нас має свій величезний список невдоволень.
Нам треба навчитися бути вдячними. Нам треба навчитися побачити щедрість Господа. Нам треба навчитися бачити те, що ми маємо.
Побачте, що в тебе є.