Якщо хвороба від Бога, то чому ми повинні просити у Нього зцілення? Адже Всевишній знає, для чого і чому вона нам послана. Коли ми розуміємо, що причиною є наші гріхи, які самі спонукають Бога рятувати нас таким чином, варто виправити своє життя, а вже потім просити про зцілення. Іноді Господь дає зцілення сам, коли побачить, що хвороба принесла духовний плід. Тоді й просити не потрібно. Достатньо звернутися за допомогою до Небесного Цілителя, угодника Божого святого Пантелеймона. Це може умилостивити Бога й принести одужання. Текст молитви до святого Пантелеймона:
О, преславний цiлителю, великомучениче Пантелеймоне! Поглянь милостивим оком твоїм на людей, що перед твоєю чесною iконою до Господа моляться щиро i просять вiд тебе помочi й заступництва. Донеси до Господа Бога нашого щиросерднi до Нього наші прохання й благання i допоможи вимолити грiхiв наших прощення й помилування. Ми бо – через беззаконня, переступи й провини нашi – не маємо належної відваги очей пiдвести на висоту небесну, анi пiднести голос молiння до неприступної слави Божої. Ти ж прийняв вiд Христа Спаса благодать недуги вiдганяти, немочi зцiлювати.
Тож просимо тебе: не вiдкинь нас, недосконалих і грішних, що приходимо до тебе i благаємо: будь нам Господньою утiхою в печалях, цією Небесною силою і благодаттю зцiли прелютi недуги нашi, разом з нами вимоли в Бога всiм нам усе те, що для Його помилування, очищення й спасiння потрiбне; щоб, молитвами нашими й твоїми Божу благодать i милiсть отримавши, прославляли ми всякого добра Скарбницю й дарiв Подателя Бога, у Тройцi Пресвятiй Єдиного, Отця, i Сина, i Святого Духа, нинi, i повсякчас, i на вiки вiкiв. Амiнь.
А якщо ви бачите, що недуга затягнулася, то можна просити у Господа зцілення духовного і тілесного. «Що кричиш ти про рани твої, про жорстокість хвороби твоєї? За безліч гріхів твоїх Я це зробив тобі, бо гріхи твої примножилися» (Єр. 30:15).
Неможливо жити у світі без спокус, падінь, хвороб, скорбот… Так ми б зовсім «зажиріли». Бог, як справжній люблячий батько, піклується про нас більше, ніж ми можемо уявити. Саме тому трапляються хвороби та інші негаразди. Тож першопричину хвороби слід шукати у собі. І лише після духовного виправлення, разом із використанням можливостей офіційної медицини, можна просити у Господа зцілення.
«Сину мій! У хворобі твоїй не будь байдужим, але молися Господу, і Він зцілить тебе. Залиш грішне життя і виправ руки свої, і від усякого гріха очисти серце. Принеси благовонну жертву та зроби подячне приношення, як би вже помираючи, й дай місце лікарю» (Сир. 38:9–12).
Втім, можна й не просити зцілення, як це робили святі, а просто дякувати Господу. І Він сам вирішував, залишити Своє чадо хворим чи допомогти йому зцілитися. Святі знали, що у разі біди чи недуги це Господь їх відвідує, і щиро раділи такій турботі. Вони погоджувалися зі словами пророка Давида: «Блажен чоловік, якого врозумляєш Ти, Господи» (Пс. 93:12).
Один священник, який усе своє життя хворів, плакав, що один рік прожив без хвороб. Інші святі просили Бога послати їм тяжкі хвороби, навіть ракові пухлини, але робили це смиренно та терпляче. Якщо Бог дасть — добре, не дасть — теж добре. Вони просили, бо знали, що через хвороби Господь очищує душу.
Святі вірили, що краще постраждати в земному житті, ніж мучитися вічно у Вічності. Адже ми — «гості», які прийшли у цей світ, щоб заслужити собі Царство Небесне. Так, ціною страждань і випробувань, але це того варте.
Блаженної пам’яті старець Порфирій говорив:
«Дякую Богові, який дав мені багато хвороб. Часто я кажу Йому: “Христе мій, любов Твоя безмежна!” Те, що я живу, — це справжнє диво. Серед моїх хвороб є й рак гіпофіза… Дуже болить. Але я молюся, терпляче несу Хрест Христовий… Біль дуже сильний, я страждаю, але моя хвороба прекрасна. Я сприймаю її як любов Христову. Я приходжу в зворушення і дякую Богові. Це за мої гріхи. Я грішний, і Бог намагається очистити мене.
Коли мені було шістнадцять років, я просив Бога дати мені тяжку хворобу, рак, щоб я страждав заради любові Його і прославляв Його у стражданнях… Бог не забув мого прохання і послав мені таку благодать через стільки років! Тепер я не прошу Бога забрати те, про що просив Його раніше. Я радію тому, що маю, щоб через Його велику любов прилучитися до Його страждань. Бог виховує мене. Господь, кого любить, того карає (Євр. 12:6). Моя хвороба — це особливе благовоління Боже, яке закликає мене увійти в таїнство Його любові… Тому я й не молюся, щоб Бог зробив мене здоровим. Я молюся, щоб Він зробив мене добрим».
Один старець, який страждав на водянку, казав братам, які доглядали за ним:
«Отці, помоліться, щоб не торкнулася душі моєї схожа хвороба. А про тілесну хворобу я молю Бога, щоб Він не виліковував мене швидко, бо, хоча зовнішня людина й гине, внутрішня оновлюється день у день» (див.: 2 Кор. 4:16).
Цей святий старець, як і апостол Павло, бачив духовну користь, яку приносить тяжка хвороба. У таких важких ситуаціях не менш важлива молитва до Серафима Саровського.
Святий старець Паїсій після тяжких випробувань казав:
«Коли тіло терпить страждання, душа освячується… Христос виявив би мені велику честь, якби заради любові до Нього я постраждав би ще більше. Головне, щоб Він укріпив мене, аби я міг витримати цей біль. А винагороди мені не потрібно… Я отримав від своєї хвороби таку користь, якої не отримав від усіх подвигів аскези, які звершував до того, як захворів».
Тому потрібно піклуватися передусім про душу. Спасати її, частіше приступати до Таїнств, молитися, допомагати людям, чим можемо… Одним словом, дивитися на небо, а не чіплятися за земні блага. Старець, хворому другові, казав:
«Молитися потрібно частіше: “Господи! Дай мені тут терпіння, а там – прощення”».
Хворому, перш ніж робити будь-що інше, варто поспішити очиститися від гріхів і примиритися з Богом у своїй совісті. Цим він прокладе шлях до благодійної дії ліків. Відомо про одного визначного лікаря, який не приступав до лікування, поки хворий не сповідався й не причастився Святих Тайн. І що важчою була хвороба, то наполегливіше він цього вимагав.
Серафим Саровський казав:
«Здоров’я — це велика річ, але те добро, яке приносить людині хвороба, здоров’я дати не може! Хвороба приносить людині духовне добро. Вона очищує людину від гріха, а іноді збирає їй небесну нагороду. Душа людини подібна до золота, а хвороба — до вогню, який це золото очищує.
Подивися, адже і Христос сказав апостолу Павлу: “Сила Моя здійснюється в немочі” (2 Кор. 12:9). Чим більше людина страждає від хвороби, тим чистішою й святішою вона стає — якщо тільки вона терпить і приймає хворобу з радістю…».