Сучасна людина найчастіше ставиться до молитви як до застарілого звичаю чи варварського упередження. Проте, будучи лікарем, я переконався, що молитва не є ілюзією. Вона становить собою таку ж реальну силу, як і земне тяжіння. Я бачив хворих, які долали свій недуг силою молитви після того, як усі інші методи лікування виявилися безсилими, – так одного разу заявив французький хірург, лауреат Нобелівської премії Алексіс Каррель.
Таку заяву він зробив на початку ХХ століття після того, як став свідком дивовижного випадку з однією пацієнткою.
«Я був переконаний, що жити їй залишалося один-два дні»
Батьки Карреля були глибоко віруючими, і Алексіс поділяв їхні переконання. Та після вступу на медичний факультет він відмовився від віри.
Весною 1902 року Каррель вирішив поїхати до Лурда. Хірург чув, що починаючи з 1883 року, у цьому місті було зафіксовано тисячі зцілень біля природних джерел. Усі випадки документувалися й були відкриті для вчених і лікарів, які бажали провести власне розслідування.
У цій подорожі Алексіс Каррель супроводжував молоду жінку Марі Байї, яка страждала на туберкульозний перитоніт і вважалася безнадійною.
– Хвору таємно перевезли в поїзді, що їхав до Лурда, адже транспортування таких пацієнтів було заборонене. Протягом усієї дороги я перевіряв її стан і був переконаний: їй залишалося жити один-два дні, – згадував Каррель.
Прибувши до Лурда, Марі наполягла, щоб її віднесли до джерела, попри поради Карреля відпочити після тяжкої дороги.
З кожним днем її стан почав покращуватися. Додому Марі поверталася вже практично здоровою. Ця історія швидко потрапила на шпальти французьких газет, і поруч з ім’ям дівчини з’явилося ім’я Алексіса Карреля, який підтвердив справжність події.
Наукова спільнота змусила Карреля публічно висловитися. Звертаючись до віруючих, він закликав не поспішати з висновками про «чудо». А колегам радив не відкидати факти, які неможливо пояснити наукою.
Марі Байї після зцілення стала сестрою милосердя, допомагала бідним і прожила до 58 років. Сам Каррель після своїх заяв зазнав цькувань у наукових колах і був змушений залишити Францію, проте неодноразово повертався до Лурда, щоб знову спостерігати нові випадки зцілень.
«Не було випадку, щоб молитва не принесла позитивного результату»
Як молитва впливає на людину? За словами Карреля, це можна зрозуміти, лише систематично спостерігаючи за тими, хто молиться.
– Я дізнався про властивості молитви, спілкуючись із людьми Заходу і Сходу, з пацієнтами, лікарями, представниками різних професій і станів, – писав Каррель.
Багаторічні спостереження за процесами відновлення тканин і загоєння ран допомогли йому визнати: молитва має цілющі властивості. Тому він радів, коли бачив, що пацієнт починає молитися – адже це завжди сприяло швидшому одужанню.
Каррель наголошував: молитва потрібна не лише хворому. Вона необхідна кожному так само, як кисень.
– Людина складається не тільки з матерії, але й із духу. І хоча дух живе в нашому тілі, він виходить за межі простору й часу. Чи не можна припустити, що ми одночасно живемо у світі фізичному та в невидимому, нематеріальному, який є для нас не менш необхідним? – запитував він наукове співтовариство.
Каррель вважав, що під час молитви людина з’єднується з невичерпною життєвою силою невидимого світу, яка рухає Всесвіт. І частинка цієї сили переходить до того, хто молиться. Потребу в молитві він порівнював із потребою в диханні.
Хірург заявляв, що не знає жодного випадку, коли молитва не принесла б доброго результату. Винятком можуть бути лише ті, хто молиться з егоїзму, гордині чи без щирої віри.
– Молитва впливає і на дух, і на тіло. Її сила залежить від напруженості та частоти. Наполеглива молитва завжди увінчується успіхом. Цілком природно просити в Бога допомоги у справжніх потребах, але безглуздо молитися про виконання примх чи того, що ми можемо досягти власними зусиллями, – наголошував Каррель.