Моя бабуся і мама завжди молилися святителю Миколаю Чудотворцю. І мене, ще зовсім маленьку, вони теж навчили звертатися до нього.
Коли мені було три роки, я почала сильно заїкатися. Причину ніхто не знав. Через це мене навіть не взяли до школи. Мама намагалася допомогти: водила до найкращих лікарів, але й вони нічого не змогли зробити.
Одного дня мама пекла млинці. Раптом відчинилися двері, і в кімнату увійшов літній дідусь. Мама здивувалася й навіть трохи злякалася:
— Як же ви пройшли через двір? Адже наша собака нікого не пускає і завжди гавкає!
Дідусь усміхнувся:
— А собаки мене не чіпають.
Під час чаювання він помітив, що мама сумна. Вона розповіла йому про мою хворобу. Тоді дідусь дав дивну, але щиру пораду:
— Спечи що-небудь, віднеси до церкви, віддай першому зустрічному священнику і попроси його помолитися за здоров’я твоєї донечки.
Мама зробила все, як він сказав. І сталося диво: з кожним днем я говорила все краще й краще. До осені я вже могла нормально спілкуватися і пішла до школи.
Того дідуся ми більше ніколи не бачили. А собака, як і в перший раз, не видала ані звуку… Я впевнена: це був посланець Божий, якого до нас привів святий Миколай.
Відтоді я завжди молюся Чудотворцю. І своїх дітей навчила — і він допомагає їм так само, як колись допоміг мені.
Диво з подорожжю
В 2011 році моя донька поїхала з подругою до Ялти за безкоштовним квитком. Коли вони доїхали до Криму, з’ясувалося, що квитки там вже недійсні. Грошей у дівчат зовсім не було, і вони не знали, що робити.
Раптом до них підійшли незнайомі чоловік і жінка та запропонували відвезти їх до Ялти за свій рахунок. Поки донька з подругою там відпочивала, ця пара піклувалася про них.
Донька запитала:
— Чому ви нам допомогли?
Вони відповіли:
— Ми б вас навіть не помітили на вокзалі, але підійшов старенький чоловік і попросив про вас подбати.
І я знаю, чому так сталося. Коли донька вирушала в подорож, я щиро молилася святителю Миколаю. І він знову не залишив нас у біді.