Сьогодні хочемо поговорити про подяку Богові. Кожна людина з часом накопичує втому від життя, кожен несе свої скорботи й труднощі. Іноді через ці важкі моменти людина впадає у зневіру, відчай, до такої міри, що їй уже й жити не хочеться.
Часом виникають тяжкі хвороби: спершу з’являється депресія, а якщо її не лікувати – можуть розвинутися серйозні психічні розлади, аж до шизофренії, коли людина довго перебуває в стані глибокого пригнічення.
Апостол Павло застерігає нас від зневіри:
«Завжди радійте, безперестанку моліться, за все дякуйте» (1 Сол. 5:16–18).
Можна почути:
«Життя важке, чому ж радіти?»
Але як це — “чому”? Ми прокинулися і відкрили очі — а хтось не дожив до ранку. Ми дивимось на світ — а хтось не бачить, бо осліп. Ми чуємо голоси рідних, муркотіння кота — а хтось глухий. Ми встали з ліжка, пішли в туалет — а хтось прикутий до ліжка і не може рухатися.
Ми вийшли на вулицю, рухаємо руками й ногами — і це вже милість Божа, яку ми часто сприймаємо як належне. Я бував у хоспісах, лікарнях, тюрмах, бачив людей, що страждають значно більше за нас — але вони знаходять сили жити й радіти.
А буває, що в людини є все: сім’я, дім, здоров’я, але вона зациклюється на кількох проблемах і впадає у смуток, із якого вже не може вийти сама.
У таких випадках є два шляхи. Звісно, потрібно молитися, читати Святе Письмо. Але якщо вже розвивається психічний розлад — цього може бути недостатньо. У Писанні сказано:
«Шануй лікаря, бо його створив Господь» (Сир. 38:1).
Тож у таких ситуаціях треба звертатися до лікаря, який підбере потрібні препарати для стабілізації психіки.
Ми самі це проходили. Коли потрапили в подібний стан і не могли самостійно вибратися, звернулися до лікаря. Він призначив ліки — і психіка нормалізувалась. Бо була сильна депресія й безсоння. Лікар сказав:
— Або їдьте на місяць у санаторій, де буде лише позитив і спокій, або медикаментозне лікування. Зможете?
— Ні, звісно. Куди нам на місяць їхати? І за які кошти?
— Тоді приймайте ці препарати, і все нормалізується.
У нас у парафіян бували такі випадки, коли люди самі собі призначають ліки. Це вкрай небезпечно! Не можна так робити. Потрібно звертатися до фахівців. Лікарі — від Бога, як казав святий Серафим Саровський і багато інших подвижників. Причастя — не панацея від усього. Біснування і психічна хвороба — це різні речі. Психічний розлад — це тілесна недуга.
Ліки допомагають людині стабілізуватися. І при цьому ніхто не скасовує храм, сповідь і Причастя. Це просто речовини, які допомагають організму відновитися, зміцніти. Але лікування має бути під наглядом лікаря.
Навіщо ми говоримо про подяку Богові?
Бо багато хто зауважує: як тільки починаєш дякувати Богові — на душу сходить благодать.
Подивіться на мусульман — скільки разів на день вони моляться, навіть магазини закривають під час намазу. А в нас, православних, святі отці благословляють творити Ісусову молитву, читати Богородичне правило, дотримуватися богослужбового кола: Перший час, Третій, Шостий, Дев’ятий, Вечірня, Ранішня, Літургія.
Для працюючої людини це може здатися надто складним. Але достатньо навчитися бачити Божі чуда впродовж дня. Щось вдалося — подякуй Богові. Допоміг — подякуй. Якщо не можна перехреститися на людях (наприклад, у кол-центрі), — подякуй в думках. Бог чує усі наші думки й пориви.
І відчуєш, як стає світліше в серці, як входить благодать.
Практика подяки
Є методика, якою користуються наші парафіяни, що страждають на хронічні психічні хвороби. Вони періодично проходять лікування, живуть звичайним життям, сповідаються, причащаються. І один із головних елементів виходу з депресії — це тактильне відчуття з подякою:
«Слава Богу, я відчуваю стіну — у мене є рука, і вона мене слухається. Я можу вийти на вулицю — Господи, дякую Тобі! Я можу відкрити очі й подивитися у вікно — дякую Тобі!»
Коли дякуєш Богові, починаєш бачити, скільки благодіянь Господь уже вилив на тебе. І тоді труднощі вже не здаються всепоглинаючими. Ти не тоне́ш у них — бо розумієш, що оточений океаном Божої милості.
Дорогі мої, радійте й не впадайте у зневіру!
Переносьте труднощі смиренно й мужньо. За кожною темною смугою обов’язково буде світла. Навіть якщо життя важке, є хронічні хвороби — якщо ми правильно це переносимо, не впадаємо в злобу й зневіру — ми, по суті, будуємо з цієї хвороби драбину до Раю, і ввійдемо в Царство Боже.
Мученики віддавали себе на страждання, апостоли не мали навіть власного дому — від нас цього не вимагається. Якщо людина переносить свою хворобу смиренно, з вдячністю Богові, мужньо й радісно — цим вона спасається.
Це маленьке щоденне мучеництво, яке приведе до вічного спасіння.
Один святий казав:
«Якби ми тільки знали, до якої слави та радості веде нас Господь — ми самі побігли б назустріч усім скорботам».
Коли Господь показав Серафиму Саровському рай, той сказав, що готовий сидіти до кінця життя в діжці, наповненій гадюками, пацюками, павуками — аби тільки знову потрапити туди, у вічність.
Тож не втрачаймо надії. Радіймо. І дякуймо Богові — за все.