Святий Іоан Златоуст говорив про Таїнство Сповіді так:
«Наш Владика такий милосердний, що коли ми через необачність впадемо в гріх, Він не вимагає від нас нічого іншого, як лише того, щоб ми визнали свої гріхи, зупинилися на цьому шляху та більше не поверталися до гріха».
Віруюча людина не може уявити свого духовного життя без покаяння та Причастя Святих Христових Таїн. Однак багато християн із настороженістю ставляться до практики загальної сповіді, яка існує в багатьох храмах. Що це за форма сповіді? І чи має вона духовну силу?
Загальна сповідь — це особлива форма покаяння перед Богом, коли священник відпускає гріхи присутнім без індивідуального вислуховування кожного. Зазвичай це пов’язано з великою кількістю охочих приступити до Таїнства, і брак часу не дозволяє отцеві висповідати всіх індивідуально. Таке часто трапляється перед великими церковними святами.
Під час загальної сповіді священник, після молитви, зачитує присутнім у храмі докладний перелік гріхів і закликає щиро покаятися в них. Звісно, не всі названі гріхи однаковою мірою стосуються кожного. Люди схильні до різних пристрастей: один більше бореться з блудом, інший — із чревоугоддям, третій — із заздрістю чи гнівом.
Проте багатьом віруючим така форма сповіді близька, і вони з охотою до неї приступають. Загальна сповідь недовга, а головне — під час переліку гріхів людина не переживає сорому чи збентеження. Така форма покаяння не зачіпає самолюбства, притаманного багатьом із нас, і не вимагає відкривати перед духівником усі неприємні подробиці свого життя.
Однак трапляється й так, що дехто починає ігнорувати індивідуальну сповідь і ходить лише на загальну. І це — неправильно. Адже не кожному і не завжди дозволено приступати до такої сповіді, а тим більше — до Святого Причастя після неї. Якщо християнин регулярно відвідує богослужіння, щиро кається та часто приступає до Таїнств — тоді іноді можна сповідатися й загально. Але зовсім інша справа — коли загальна сповідь стає єдиним способом покаяння.
Чому так? Бо багато гріхів потребують глибокого осмислення, серйозного покаяння, особистої розмови зі священником, а інколи й духовного лікування — єпитимії. Такі гріхи можуть завдати великої шкоди душі, і недостатньо просто постояти серед натовпу, мовчки киваючи головою на перелік гріхів.
Якщо ж на душі лежать важкі гріхи (або ті, що турбують совість), чи якщо християнин давно не сповідався, то після загальної сповіді обов’язково слід підійти до священника й відкрито розповісти про них.
Важливий момент: на загальну сповідь слід приходити або до свого духівника, або до священника, який добре знає вас і вашу духовну історію. Інакше може статися так, що людина приступить до Причастя, хоча при особистій сповіді священник не допустив би її до Чаші.
Висновок: не можна брати участь у загальній сповіді тим, хто давно не був на індивідуальній сповіді, тим, хто прийшов на сповідь уперше, а також тим, хто має на душі смертний гріх або гріх, що тяжко мучить совість. Такі гріхи потрібно відкривати особисто.
У всіх інших випадках участь у загальній сповіді дозволена. Протоієрей Афанасій говорив про це так:
«Не слід сумніватися, що й таку сповідь, викликану особливими обставинами, милосердний Господь прийме і простить гріхи. Якщо не було смертних гріхів, то повторно каятися в них не потрібно».
Допоможи, Господи!