Питання:
«У чому різниця у вихованні дівчат і хлопців у сім’ї?»
Матушка Ольга Юр’євич:
У нашій сім’ї, як, напевно, багато хто знає, один син і шість доньок. Я певною мірою розумію різницю у вихованні. Хоча, мабуть, більше знаю про наші помилки, ніж про те, як треба. Але спробую відповісти на це запитання.
Потрібно розуміти, що хлопці й дівчата вже від народження — це майбутні чоловіки й жінки, чоловіки й дружини, з різним призначенням і з різними дарами від Господа. Тому й виховання, в загальному, має бути різним. Ми ж виховуємо або майбутнього чоловіка, або майбутню дружину.
Старт у них різний — вони мають різні дари, різні закладені від Бога якості й різні життєві цілі. Тож і саме виховання повинне відрізнятися. І я це усвідомлюю. Але в чому саме полягає ця різниця? Пропоную розмірковувати разом, адже для мене це теж не просте питання.
Найперше, що хочу сказати: вимоги до хлопців і до дівчат мають бути різними. Знаєте чому? Бо жінка розквітає у стосунках, у любові, а чоловік — у досягненнях та визнанні.
Тому якщо ми постійно дівчинці кажемо: «ти повинна, ти зобов’язана, зроби це, не роби того, будь відповідальною», — ми нібито прагнемо добра, але насправді дуже знецінюємо її у власних і наших очах. Вона росте з переконанням, що її любитимуть лише тоді, коли вона буде «правильною». Тобто відповідатиме очікуванням — спочатку батьків, а потім чоловіка. І формується низька самооцінка.
Жінка з низькою самооцінкою ніколи не стане щасливою дружиною, бо вона вважає, що любов потрібно заслужити, довести свою цінність. А любити її потрібно безумовно — просто за те, що вона є, за її ніжність, жіночність, м’якість. Не за щось, а просто так. Це — безумовна любов.
Якщо ж дівчинку виховують у надмірній строгості та вимогливості, її самооцінка буде вражена. Згодом така жінка стане невпевненою в собі, постійно незадоволеною собою, а згодом і життям. Тоді чоловік скаже:
«Чому я мріяв бачити вдома щасливу дружину, а вона вічно невдоволена?»
А все через те, що вона сама собою незадоволена.
Хлопець же — це майбутній діяч, він формується як той, хто відповідає за справу. Тому до хлопця можна й треба висувати певні вимоги, пов’язані з відповідальністю. Але й тут важливий баланс.
Хлопчик, як і дівчинка, має знати, що його люблять безумовно. Навіть якщо він не застелить ліжко, не винесе сміття, отримає двійку — все одно мама і тато люблять і приймають його. Дім для нього — це завжди місце тепла й безпеки.
Але що обов’язково потрібно виховувати в хлопці — це відповідальність. Щоб вона не сприймалася як тягар чи обов’язок під страхом втратити повагу дружини. Якщо хлопця не “переламали”, не принизили, якщо він має здорову самооцінку — тоді він сам радісно прийме відповідальність.
Він стане лицарем, який любить безумовно, готовий віддати життя за сім’ю, за дружину, за дітей. І він буде пишатися цією роллю:
«Я лицар, я цар, я відповідальний. Дружина покладається на мене, діти вірять мені. Я не зраджу їх. Я буду головним опорним каменем у їхньому житті».
Якби з наших сімей виходили такі хлопці — скільки було б щасливих жінок, щасливих родин!
Є багато методик виховання хлопців, але це вже окрема розмова. Я ж хотіла звернути увагу саме на різницю у вихованні.
І ще трохи — про стосунки батька з донькою. Для батька дочка — це щось особливе. Наш батюшка щоразу, коли віддавав одну з наших доньок заміж, переживав глибоке потрясіння. Бо це означало передати відповідальність за неї іншому чоловікові. Це завжди був стрес і духовне випробування для нього.
Іноді він місяць-два приходив до тями після весілля. Бо дочка — це дуже близька для батька душа. Так, син — це теж важливо, але дочка — це як частина його серця, за яку ти віддаєш життя.
Добре, коли чоловік не ховається за свою холодність і стриманість, а виявляє ніжність. Дівчатка дуже чутливі, їм потрібна ласка — саме від батька. Адже саме він — перший чоловічий образ у її житті. І якщо тато холодний і жорсткий — такий чоловік може потім з’явитися й у її шлюбі. А ви ж самі потім будете страждати від того, що ваша донька нещасна.
Тож нехай для вашої доньки ви будете король, а вона — ваша принцеса. Ставтесь до неї як до принцеси. У цьому й буде ваше справжнє батьківство, ваше виховання жінки, дружини, матері.
А як мамі ставитися до сина?
Я добре знаю свої помилки. Але що правильно — думаю, що мамі треба вчитися поважати сина, особливо коли він дорослішає. Так, ви міняли йому підгузки, годували грудьми — але він майбутній чоловік.
Ступінь вашої поваги до нього — це основа його самосвідомості. Якщо ви не поважаєте сина — він не стане сильним і відповідальним чоловіком.
Нехай Господь допоможе всім батькам у цьому святому й відповідальному ділі — вихованні дітей.