Люблю читати історії, роздуми й настанови преподобного Паїсія Святогорця (1924–1994) про його духовне життя. Він говорить про все настільки щиро, що просто неможливо відірватися!
Паїсій Святогорець — схимонах Константинопольської Православної Церкви, один із найшанованіших грецьких старців і духовних наставників XX століття. Він ніколи не боявся здаватися наївним чи навіть дивакуватим. Навпаки, часто спеціально поводився так, щоб співрозмовник здивувався: «Такий відомий подвижник — і так себе веде!» Але саме в цьому була його особлива духовна педагогіка.
І я, зізнаюся, також пройшов шлях прийняття цієї святості. Паїсія починаєш розуміти тоді, коли приймаєш усі його «дивності» як глибоко продуману і мудру простоту.
Преподобний знав, про що говорить. І тільки тоді, коли серце відкривається до цієї простоти, він торкає його з надзвичайною щирістю та силою. Візьмемо хоча б випадок із його запаленим оком.
Одного разу в отця Паїсія сильно розболілося око — настільки, що воно опухло. Думаєте, він капав якісь ліки? Зовсім ні! Старець тричі приходив до ікони Божої Матері, благаючи про зцілення. І кожного разу з дитячою простотою пояснював Пресвятій Богородиці, що йому дуже потрібно бачити, щоби вночі читати Псалтир. Він навіть брав масло з лампади й намащував ним хворе око. Та марно — полегшення не настає.
Минуло кілька днів, стало ще гірше — біль посилився, набряк збільшився… Так тривало п’ятнадцять днів. І ось, після всього пережитого, отець Паїсій знову став перед іконою Богородиці й тихо сказав:
«Пресвята Богородице, прости мене, що ще раз Тебе турбую…»
Він знову взяв лампадне масло, намастив ним око — і воно миттєво зцілилося.
Як же часто ми поводимося інакше… «Хіба Пресвята Богородиця не могла зцілити мене з першого разу? — роздумував згодом преподобний. — Але для моєї ж користі Вона дозволила мені постраждати».
Він був абсолютно впевнений: Матір Божа обов’язково допоможе. І нам, мирянам, він залишив духовну пораду:
«І ти проси зі смиренням — і терпляче чекай. Молитва, звершена з вірою, болем серця, наполегливістю й терпінням, якщо прохане на благо — обов’язково буде почута».
Ці слова — справжній духовний скарб. Я, читаючи цю історію, спершу подумав, що вона про хворобу. Але лише дочитавши до кінця, зрозумів: мова — про терпіння й смирення. І преподобний Паїсій на власному прикладі показав, наскільки це важливо.
Він не приховував, що більше двох тижнів терпів біль, але не висловив ані нарікання, ані невдоволення. Подумайте лише, скільки тихої духовної сили в його простих словах!
Один парафіянин, з яким ми обговорювали цю історію, сказав:
«Будь я на місці отця Паїсія — не терпів би так довго, а пішов би до лікаря».
І справді, звичайному мирянину слід звернутися до лікаря. Але отець Паїсій був монахом на Афоні — місці, яке вважається земним уділом Пресвятої Богородиці. Там немає лікарень чи окулістів — лише суворий клімат, святі обителі та постійне молитовне спілкування з Небесною Царицею.
Та найбільше диво — в тому, як старець вмів знаходити духовні уроки навіть у найпростіших обставинах. І тепер, уже в Царстві Небесному, він продовжує молитися за нас.