«Вічна доля наша — у наших руках, бо Бог воздасть кожному за його діла». Проте люди нерідко замислюються: невже наша доля визначена ще при народженні? Чи це справді так?
Вірити в долю як у щось неминуче й наперед запрограмоване — означає відкидати істину про свободу волі, яку дав людині Бог, і применшувати значення її особистого духовного подвигу.
Помилково думати, що людина народжується з наперед розписаним до хвилини життєвим шляхом, де вона лише покірно рухається визначеним маршрутом, не маючи можливості змінити ні кроку. Така «доля» — це зручний для когось фаталізм, який знімає з людини відповідальність за власний вибір, учинки та їхні наслідки.
Безперечно, Господь знає все — минуле, теперішнє і майбутнє. Але це знання не означає, що Бог примушує людину до певних рішень чи визначає кожен її крок. Так, Бог всевідаючий: Він бачить, до чого ми схиляємося, де спіткнемося, де підведемося та підемо далі. Але знати — не означає визначати замість людини. Передбачати — не означає позбавляти свободи.
Святитель Іоан Золотоуст писав:
«Якщо є рок, то немає суду; якщо є рок, то немає віри; якщо є рок, то Бога немає; якщо є рок, то немає чесноти й немає пороку…»
— підкреслюючи, що фаталізм руйнує саме поняття моралі, відповідальності та духовного життя.
Бог — Творець і Вседержитель, але Він не робить моральний вибір за нас. Він дарує свободу — і разом із нею відповідальність. У Святому Писанні багато разів говориться, що Господь знає людину та її діла, передбачає наші рішення і наслідки, але не скасовує нашої волі.
Так, Господь говорить через пророка Єзекіїла:
«І якщо праведник відступить від своєї праведності й учинить беззаконня, коли Я покладу перед ним спотикання, і він помре…» (Єз. 3:20).
Це прямо свідчить про реальну свободу вибору навіть у того, хто живе праведно.
У Євангелії ми знову і знову бачимо заклик до покаяння, до милосердя, до оновлення серця — а це можливо лише тоді, коли людина особисто бере участь у власному духовному житті, а не покірно виконує наперед складений сценарій.
Преподобний Макарій Оптинський пояснював: «Передвизначення буває за передбаченням Божим, а не в тому, що Бог наперед визначає людині; Господь бачить наші діла — навіть ті, що ще не звершені — і відповідно до них визначає нагороду або покарання. Але при цьому свобода людини не обмежується».
Якби доля людини була «вирізьблена у камені» від народження, увесь християнський шлях утратив би сенс. Для чого тоді покаяння? Навіщо боротися зі страстями? Навіщо молитися? Навіщо любити?
Що це була б за духовність, якби людина була лише безвольною істотою, що виконує задану роль? Бог — люблячий Отець, Який кличе нас до свободи від гріха, до життя вічного, до спасіння душі. А для цього потрібен наш особистий вибір, наше щире прагнення бути з Ним. Христос говорить:
«Пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8:32).
Отці Церкви наголошували: саме людина вирішує — стати святою чи віддалитися від Бога. Святитель Іоан Золотоуст говорив: «Тому, хто сам себе не шкодить, ніхто не може зашкодити».
Отже, нашу долю визначає не «рок» і не «зірки», а наші рішення, наші вчинки та наша свобода: бути з Христом — чи відійти від Нього.
У «віру в долю» легко втекти: тоді не треба нічого змінювати, нічого боятися, ні за що відповідати, ні з чим боротися. «Так склалося» — і нібито все пояснено. Але християнство кличе до більшого: до відповідальності перед Богом і власною совістю.
Нехай Господь умудрить і зміцнить кожного, хто шукає істини та прагне йти шляхом свободи й покаяння.