Нещодавно мене попросили порадити сильнішу молитву, щоб обов’язково подіяла.
Чути таку постановку питання доводиться не вперше – YouTube регулярно пропонує сильні молитви для очищення будинку та захисту від пристріту.
Чому це докорінно неправильно? Тому що тексту молитви само собою приписується якась особлива сила. Начебто, якщо поміняти слова місцями, щось зміниться. Може Бог деякі тексти молитов недостатньо добре розуміє і щоб Він краще почув, потрібен інший текст, “сильніший”? Чи є якісь особливі словосполучення, які Господь не посміє не послухатися і неодмінно задовольнить моє прохання? Погодьтеся, звучить абсурдно і навіть блюзнірсько.
Колись у часи моєї далекої юності у нашій локальній газеті разом із щоденною телепрограмою стали друкувати ікони святих дня та писати, кому від чого треба молитися. Я тоді не забула нагоди посміятися, що православ’я нічим від язичництва в такому разі не відрізняється: замінили просто вузько спеціалізованих божків своїми святими – і все. Набагато пізніше, відкривши свій перший молитвослов, я з подивом виявила, що молитви всім цим святим не містять прохань про специфічні види хвороби, врожаї, зняття вінця безшлюбності або примирення з начальством. Навпаки, вони всі досить схожі і за великим рахунком зводяться до того, що якщо ти свята людина, зараз поруч із Богом, то попроси Його, будь ласка, щоб Він дарував нам прощення гріхів, покаяння, був милостивий, коли ми станемо на Суд Його, і зберігав Церкву від єресей та розколів. Якщо здоров’я тіла і згадується, то тільки в парі зі здоров’ям душі, і то дещо побіжно. Весь акцент зміщений на духовне, ніякої побутової та езотерики і близько немає.
Звичайно, немає нічого поганого в тому, щоб попросити допомоги у святих, коли зуб болить, але не можна цим визначати їхній функціонал. Добра звістка не про це. Ісус Христос зціляв хворих і каліцтва, але проповідував покаяння і кликав у вічне життя. Зв’язок наших бід і хвороб із гріхом на сторінках Євангелія підкреслюється неодноразово: «Ось ти одужав; не гріши більше, щоб не сталося з тобою чого гіршого» (Ів. 5:14). Слід шукати не позбавлення поганого самопочуття, а викорінювати його причину.
Якщо покладене молитовне правило вичитувати не механічно, а намагатися вникнути в зміст написаного, можна зрозуміти, чого нам насправді слід бажати і чого прагнути. Тексти молитов, включені в правило, визначені та рекомендовані священиками не через їх специфічно магічні властивості, а для того, щоб ми вчилися правильно молитися. Тому і називається правилом.
Автори молитвослів’я – святі подвижники. Намагаючись молитися їхніми словами, ми долучаємося до їхнього духовного досвіду, осягаємо, що саме потрібно просити у Бога і в чому каятися. У міру особистого духовного зростання, вивчення Писання та догматичних істин у текстах молитов будуть відкриватися нові і нові сенси.
Коли учні просили Ісуса Христа навчити їх молитися, Він дарував їм молитву Отче наш. Господь не просто гарні слова нам дав, а відкрив сенс духовного життя. Святими отцями написано безліч тлумачень на цю молитву – вона дуже глибока та багатошарова. Тому нерозумно задовольнятися її регулярним повторенням, непогано було б і намагатися розібратися в її сенсі. Адже Христос дав нам не універсальне заклинання від усіх бід, а інструкцію правильної будови духовного життя.
Звісно, простіше сказати, ніж зробити. Але, як мовиться в одній сучасній приказці: не можеш йти до мети – повзи, немає сил повзти – хоча б ляж у напрямку мети. Для Бога важливим є навіть наш добрий намір. Тому пропонуємо почати з малого і трохи поміркувати над молитвами, включеними в наше звичайне ранкове та вечірнє правило.
Молитва 1-а, святого Макарія Великого (з «Ранкових молитов»).
Боже, очисти мене грішного, як ніколи створив благо перед Тобою; але визволи мене від лукавого, і нехай буде в мені воля Твоя, нехай неосудно відверзу уста моя недостойна і хвалитиме ім’я Твоє святе, Отця і Сина і Святого Духа, тепер і ввесь.
Почнемо з авторства. Молитва складена прп. Макарієм Великим, учнем прп. Антонія Великого, засновника чернецтва. Жив він у Єгипті у IV ст. Метою всього свого життя прп. Макарій бачив поєднання душі з Богом. Провів у пустелі понад 60 років у пості та молитві та помер у віці 97 років.
Отже, молитви, включені в правило, не просто благочестиві слова, але плід духовного досвіду людини, яка досягла найвищих вершин святості.
Боже, очисти мене грішного, як ніколи створив благо перед Тобою.
У першій же фразі ми просимо Бога очистити нас грішних, тому що ніколи нічого доброго загалом і не зробили. Звучить навіть дещо прикро. Невже зовсім нічого доброго я в житті не зробив? Можна вимовити ці слова мовою, але серце у них повірити відмовляється. Особливо дивно їх чути від людини, яка вражала святістю своїх сучасників.
Звернемося за допомогою до тексту євангелії. Апостол Лука наводить наступні слова Христа: «Хто з вас, маючи раба орючого або пасучого, після повернення його з поля, скаже йому: ‘Іди швидше, сідай за стіл”? Навпаки, чи не скаже йому: ‘Приготуй мені повечеряти і, підперезавшись, служи мені, поки їстиму і питиму, а потім їж і пий сам’? Чи стане він дякувати рабові цьому за те, що виконав наказ? Не думаю. Так і ви, коли виконаєте все наказане вам, кажіть: Ми раби нічого не варті, тому що зробили, що повинні були зробити” (Лк. 17:7–10).
Святі отці одностайно тлумачать це місце як повчання у смиренні. Якщо ми зробимо щось хороше і подумаємо при цьому, які ми молодці, то марнославство помножить на нуль усі наші зусилля. Ніхто ж не хвалить підлеглого за те, що входить до його прямих обов’язків? Касиру в магазині адміністратор наприкінці дня навряд чи скаже: «Яка ти розумниця – товари сьогодні весь день сканувала!», бо саме це від неї очікувалося. Якщо ж робітниця похвалиться і вимагатиме визнання, то в кращому разі на неї подивляться з подивом.
Творити добро і виконувати заповіді – це не суперподвиг, а норма! Те, що ми часто приймаємо за щось особливе, є тільки для нас. Для духовно здорової людини, такої, якою вона задумана Богом, це природна поведінка. Так що якщо ми з горем навпіл до норми дотяглися, то пишатися тут нема чим. Значить, у решту часу життя моє далеке від ідеалу і ці разові сплески нормальної поведінки тонуть у метушні та метушні повсякденного життя. Тому й зітхає прп. Макарій перед Богом, а разом з ним і ми: «Боже, очисти мене грішного, як ніколи створив благо перед Тобою».
Навіть ті добрі вчинки, які нам трапляється зробити, все одно отруєні гріхом: або подумаєш про себе, що ти кращий за деяких; або чекатимеш подяки; або засмутишся, коли подяки не отримаєш; або станеш ділитися своїм благочестям з іншими, приховано чекаючи визнання і похвали, тобто робиться це, як правило, з якоюсь таємницею, хоч і далеко не завжди усвідомлюваною метою, але рідко коли від щирого серця. Ми ніби очікуємо від свого вчинку якісь дивіденди, чи то позитивна оцінка з боку інших, чи внутрішнє задоволення. Духовне ж улаштування в ідеалі таке, що доброчинність стає природним як дихання, яке ми не помічаємо, і нам навіть на думку не спадає їм пишатися.
Смиренність не є самобичуванням та приниженням власної людської гідності. Смиренність – це твереза здорова самооцінка. Так, Господи, я розумію, що моє життя далеке від краси Твоїх заповідей, але в мене не вистачає ні сил, ні волі, щоб щось виправити. Але ж Ти Милостивий і Всемогутній! Раз у мене самого не виходить, Ти Сам «очисти мене грішного», Ти Сам визволи мене від усього злого: від диявольських підступів і від моїх особистих гріховних рухів (=«цибульного»). Допоможи мені не робити помилок, але мислити і чинити правильно, згідно з Твоєю волею («хай буде в мені воля Твоя»). Я знаю Ти можеш це зробити, Ти Сам сказав: «неможливе людям можливо Богові» (Ів. 18:27).
Тільки тоді я «неосуджено відверзу вуста моя недостойна і вихваляю ім’я Твоє святе, Отця і Сина і Святого Духа, нині й повсякчас і у віки віків амінь». Бо не кожен, хто каже Мені: Господи! Господи!”, увійде до Царства Небесного, але виконує волю Батька Мого Небесного. Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не від Твого імені ми пророкували? і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли? і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене, що роблять беззаконня» (Мт. 7:21–23). Уславлення Бога однією мовою без турботи про своє виправлення, виявляється, нічого не дає. Коло недоцільності механічного вичитування молитов замкнулося.
Христос не пропонував нам бартерні стосунки: ми Йому прочитали молитву – Він нам хворобу вилікував. Слова молитви самі собою не наближають і не віддаляють нас від Бога. Але вони можуть бути засобом наближення до Нього. А як ми ним скористаємося і чи скористаємося – залежить від нас.