“Раби Божі” чи “діти Його”? Як правильно?
“Раби Божі” чи “діти Його”? Як правильно?

“Раби Божі” чи “діти Його”? Як правильно?

У багатьох країнах, де сповідується християнство, віруючих називають дітьми Божими. Однак в нашій країні споконвіку існує інша ситуація, коли православні називають себе Божими рабами.
Багатьом парафіянам ця ситуація стає незрозумілою ще й тому, що одна з основних християнських молитов – це «Отче наш». Отже, Бог – наш батько, а все люди повинні бути його дітьми. Таке ж положення прописане в Старому Завіті. Як же виходить, що ми все ж вважаємо себе рабами, адже не може у батька рабом бути його син? Такою проблемою задаються багато віруючих, часто про цю проблему можна почути від неоязичників, які заявляють, що їх бог не називав їх рабами.

Для початку слід згадати про те, як сам Ісус Христос звертається до своїх послідовників.

«Відтепер не кличу вас рабами, бо раб не відає, що робить пан його, але Я назвав вас друзями, тому що сказав вам все, що чув від Отця Мого» (Ін.15: 15)

Він називає їх своїми друзями за умови, що вони виконають його заповіді. Син Божий підкреслює, що не називає їх рабами, тому що людина, що знаходиться в такому положенні, ніколи не буде в курсі, що робить його господар. Христос каже, що називає своїх послідовників друзями, передавши їм усе, що чув від свого Небесного батька.

При цьому зазначає, що його ніхто не обирав. Навпаки, він сам обрав їх, щоб люди йшли за ним, могли б отримати від Бога, щоб не попросили, звертаючись до нього в ім’я Його. Це він заповідає всім віруючим так само, як і любити один одного.

Виходить, що Спаситель окремо наголошує, що не звертається до віруючих  як до рабів. Звідки ж з’явилося це немилозвучну визначення?

Рабство в Біблії

У Старому Завіті у іудеїв раб не був безправною річчю, а іншому, слугою, довіреною особою і навіть, якщо у господаря не було сина – його спадкоємцем. Наприклад, у Авраама був раб Еліезер, який в Святому Письмі названий «домочадцем» (Буття, глава 15, вірші 2-3). Більш того, Авраам довірив Еліезерові високу місію – пошуки нареченої для свого сина. Він забезпечив раба караваном верблюдів, дав йому коштовності та інші дари для майбутньої дружини сина, забезпечив їжею і одягом. Еліезер міг би втекти від пана, але він виконав відповідальне доручення.

У книзі Притч Соломонових читаємо:

«Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спадок» (глава 17, вірш 2).
З цих слів випливає, що глава сім’ї міг виділити сумлінному і порядній рабу частку з спадщини своїх дітей, якщо останні були недостойні.

Закон Мойсея забороняв довічне рабство:

«Якщо купиш єврейського раба, нехай він працює шість років; а сьомого нехай вийде дармо на волю. Якщо він прийшов один, нехай один і вийде. А якщо він має жінку, то з ним вийде й жінка його »(Вихід, глава 21, вірші 2-3).

Звернення «раб» як форма поваги та ввічливості

Часто звертаючись до кого-небудь вищестоящого (царя, Бога і т.д.) людина називає себе його рабом, щоб показати свою відданість, вірність або приналежність йому як начальнику і керівнику. Наприклад, рабом називав себе Йоав, який командував військами царя Давида (2-я Книга Царств, глава 18, вірш 29), Рут, при зверненні до нареченого (Книга Рут, глава 3, вірш 9), Пресвята Діва Марія каже про себе «се Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм »(Лк.1: 38), висловлюючи покірність і намір служити Господу, зробити так як Він велів.

Притча про блудного сина

Одного разу Ісус Христос розповів притчу (невеликий повчальний розповідь) своїм учням. Було у батька двох синів: молодший, забравши свою частину спадщини, відправився на пошуки кращого життя, а старший залишився жити з батьками. Минуло небагато часу і молодший син, витративши всі гроші на різні задоволення (алкоголь, ігри і т.д.), став вмирати від голоду. Тут йому в голову прийшла думка:

«… встану, піду до батька мого і скажу йому: Отче, я згрішив проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх »(Лк. 15: 18-19).

В цьому і полягає відповідь на питання. Ми як блудний син з притчі постійно зраджуємо Господа своїми гріхами, тому хоч Бог і називає нас друзями і дітьми, ми не гідні синівства. Виходить, що людина – раб власних пристрастей, які в своїй основі завжди гріховні. У притчі про блудного сина вони описані під виглядом свиней, яких пасе центральний персонаж.

Приходячи на сповідь, кожна людина, яка вірить щиро, розуміє, що межа її мрій – перестати бути рабом власної гидоти, щоб почати працювати на благо Богу. Небесному батькові, який любить нас, не дивлячись ні на що, навіть коли його зраджують.

Тоді на сповіді після щирого каяття Бог повертає людині його синівство. Відчуваючи радість,

Може паралельно з’явитися і сором, відчуття того, що отримана нагорода не заслужена. Бог завжди прощає кожного, хто щиро розкаюється. Кожен раз залишається тільки дивуватися його добродушністю і добротою.

У цей момент поняття раб Божий набуває особливого значення. Так називає себе віруючий, який не бажає більше ставати жертвою пристрастей, а мріє лише про те, щоб працювати на благо Бога.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

error: Content is protected !!
We use cookies in order to give you the best possible experience on our website. By continuing to use this site, you agree to our use of cookies.
Accept