Одного багатого бізнесмена якось запитав: «У чому секрет Вашого успіху?» Чоловік, подумавши, відповів: «Секрет простий – треба виконувати Божу заповідь про шанування батьків».
З цією процвітаючою людиною не можна не погодитися, адже в Біблії сказано, що шанобливе ставлення до батька і матері завжди винагороджується Богом: «І буде тобі благо, і будеш довголітнім на землі». Але якщо діти засуджують, лають батьків, то неминуче приходить прокляття: «Той, хто злословить батька чи матір, смертю нехай помре» (Мк. 7:10).
Боже слово живе і дієве, воно завжди виконується в житті будь-якої людини, незалежно від того, вірить вона в це чи ні. Господь встановив закони – як фізичні, так і духовні, і вони є незмінними.
Суворі наслідки війни
Дію цього духовного закону я бачив у сім’ї. Мої предки були старовірами, людьми, які бояться Бога. Вони ніколи не вживали алкоголю, нікотину, наркотиків. Але батько, народившись вже за комуністів, зазнав атеїстичного впливу і став вести неправедний спосіб життя.
У віці 18-ти років мого батька забрали на фронт. На щастя, він залишився живим, повернувся у сорок сьомому (два роки ще пробув на відновленні зруйнованого), але вже зовсім іншою людиною – хронічним алкоголіком. Там же, на війні, він навчився матюкатись і зривати свій гнів на слабких. Тому, коли після демобілізації батько одружився і обзавівся дітьми, то вся родина на собі зазнала тяжкості його характеру.
Коли батько був п’яний, він страшенно лаявся на матір, а одного разу навіть кинув у неї стілець. А ми – вісім його дітей – ховалися під ліжком від страху. Ми дуже боялися батька та шкодували маму, але змінити нічого не могли.
Незважаючи на гріх алкоголізму, батько залишався працелюбною людиною: він збудував своїми руками будинок, посадив сад, обзавівся домашніми тваринами. У нас були кури, кролики, корови, а на городі росли всі овочі, потрібні для харчування. У магазині ми купували тільки борошно, цукор та олію. Решта було своє. Саме велике господарство, кероване міцною батьковою рукою, допомогло нам вижити в ті нелегкі роки.
Дитяча ненависть до батька
Незважаючи на видимий порядок, у сім’ї панувала гнітюча атмосфера. Ми з братом спочатку боялися батька, а потім, подорослішавши, почали його засуджувати. Можливо, те саме відчували і наші сестри, тільки вони не виявляли свою ворожість в агресивній формі. Ми дружно засуджували свого батька і про себе лихословили. Навіть не здогадувалися тоді, що наші думки, хай і невисловлені, знає Бог, що спостерігає за всіма шляхами людини. І покарання наше було неминучим, незважаючи на те, що ні я, ні мої брати та сестри не мали уявлення про духовні закони.
У п’ятнадцять років я відчув силу, і вже ладен був кинутися на батька. Пам’ятаю, одного разу під час чергового скандалу з батьком я мало не влаштував з ним бійку, але вчасно прийшов родич. Він поклав свою руку на моє плече і сказав: “Заспокойся, Сашко!” Його слова допомогли мені взяти себе в руки, але не зупинили зростання засудження та ненависті до батька.
Після цього спалаху гніву на адресу батька зі мною сталася неприємність: у вуличній бійці мені розбили кастетом голову у двох місцях. Звичайно, я не поєднав дві події в одну і не зрозумів, що це було покарання Боже. Господь так намагався зупинити мене та застерегти від сумніших наслідків.
Чудове зцілення
Чим більше я засуджував свого батька, тим більше сам поринав у пияцтво. Я пив настільки сильно, що одного разу мало не помер від алкогольної інтоксикації. У мене зупинилося серце, і лише за кілька хвилин, після інтенсивних реанімаційних заходів, запрацювало знову.
Коли я прийшов до тями, то першими моїми словами було: «Бог є!» Лікар здивувалась і запитала: «Чому?» Я відповів переконано: «Бо моя душа залишалася живою, а я бачив своє тіло, що лежало на ліжку. Якщо є душа, є і Бог!»
Я повторив шлях батька
На той час мені було 33 роки. Я точно повторював гіркий шлях батька, не розуміючи, в чому справжня причина моїх проблем.
Я виріс в атеїстичній країні і не читав написаного в Біблії: «Яким судом судиш, таким і сам будеш засуджений». У моєму житті все так і сталося.
Незважаючи на те, що я дуже співчував мамі, у власній родині знущався з своєї дружини ще гірше, ніж свого часу батько. В мені правив жорстокий звір, якого я перемогти не міг, та особливо й не хотів. Навіть те, що сталася зупинка серця, а після неї – чудове повернення до життя, не змінило моїх звичок. Я продовжував пити та мучити всіх навколо.
Конфлікт батька та старшого брата
Те саме відбувалося і з моїм старшим братом. Він рано одружився, і ще до армії в нього народилася дочка. Коли брат пішов до армії, батьки забрали його дружину з онукою до себе та утримували їх два роки. І батько, і мати добре ставилися до них, дбали про дитину. І ось нарешті повернувся з армії брат. Замість подякувати батькам, він напився і кинувся в бійку з батьком. В результаті бійки у батька виявилися зламані два ребра.
Батькові було дуже боляче – і фізично, і морально. Він – фронтовик, пройшов усю війну, і навіть вороги не завдали йому жодної шкоди, а ось рідний син підняв руку. Той, який має захищати та допомагати, приніс стільки болю. Від образи та гіркоти батько вирішив написати заяву до міліції та посадити сина до в’язниці.
І сидіти б братові у в’язниці, якби не мати. Вона пішла в поліцію за батьком і по дорозі твердо сказала: «Якщо ти напишеш на сина, то я напишу заяву на тебе. Розкажу, як ти звертався зі мною та з дітьми!» Загроза матері вплинула на батька, і той розірвав свою заяву.
Божа відплата
Через короткий час після того, як брат зламав ребра батькові, виповнилося слово Бога: «Той, хто злословить батька і матір, смертю нехай помре» (Мт. 15:3). Якось увечері брат повертався додому з дитсадка, вів за руку маленьку доньку. Раптом до нього підійшов напідпитку чоловік і попросив грошей. Брат відповів йому дуже грубо, сказав, щоби той ішов і сам заробляв. П’яний закипів від злості і, схопивши недопиту пляшку, розбив її об паркан і з розмаху вдарив брата по шиї. І ось закривавлений батько впав на очах у переляканої дитини. Страшна сцена. Від такого удару брат мав померти на місці. Але Бог милостивий, Він дав йому ще шанс покаятися і виправити все.
Але цей випадок ще сильніше запекло серце брата, він став більше пити і частіше розпускати руки в сім’ї. Дружина не витримала та подала на розлучення. Брат настільки звів її, що вона одного разу сказала йому в гніві: «Щоб ти здох!»
Страшний кінець брата
Минув час. У брата народився син і, коли виріс, підняв руку на батька, розбивши йому губу. Пам’ятаю, як засмутило брата. Він поділився зі мною своїм болем: «Уявляєш, Серьога вдарив мене по обличчю! Я міг би його по стінці розмазати, але не захотів. Шкода його, паршівця».
У Біблії написано: «Посієш вітер, пожнеш бурю». У життя брата поверталося все, що він сіяв.
Бунтувала проти мого брата і його доросла дочка. Теж одного разу вдарила його пляшкою по голові. Ця жахлива сцена розігралася просто на моїх очах. Я ледве встиг відштовхнути його дочку, щоб та втекла і удар у відповідь з боку брата прийшовся по мені. Після цього я з братом довго не хотів миритись. Та й усі родичі відвернулися від нього, бо з ним неможливо було спілкуватися.
Все це безпросвітне життя привело мого брата до думок про смерть. Він мав кілька спроб самогубства, а потім він, у віці 42 років, таки зарізав себе ножем прямо в серце. Брат зробив це свідомо, будучи абсолютно тверезим. Ось така сумна історія.
Моє покаяння
Коли мій брат помер, я чітко зрозумів, що наступна смерть буде моєю і що більше так жити не можна.
На той момент мої дочка та дружина вже ходили на богослужіння до євангельської церкви і багато разів запрошували мене з собою. І ось у 35 років я нарешті покаявся у церкві. Прийняв Ісуса Господом і Спасителем і після цього одразу кинув пити, палити та бешкетувати. Усі, хто знав мене раніше, дивувалися змінам, що відбулися зі мною. Я став живим свідченням Божої слави. Ні сильна воля, ні страх перед смертю не допомогли мені стати іншою людиною. Тільки Ісус Христос здатний перетворити людину, звільнити її від гріховного рабства.
Добрі плоди
Я став ходити до церкви разом із дружиною та дочкою, дедалі більше прагнув пізнавати Бога. Господь очищав мою душу через слово Своє. І перше, на що Він звернув мою увагу, – це ставлення до батька. Я глибоко покаявся у своєму осуді батька, і в моє серце прийшло зцілення. Після цього в житті запанував Божий порядок та устрій. Я почав бачити добрі зміни і в сім’ї, і на роботі, і у стосунках із друзями.
З того часу минуло 25 років. Господь дав мені служіння в дитячому таборі, де я завжди навчаю підростаюче покоління шанувати батька і матір, як наказав Господь. Розповідаю свою історію і закликаю не повторювати моїх помилок: не засуджувати, не лихословити батьків, щоб не прийшло прокляття за порушення найважливішої заповіді: «Вшануй батька твого і матір твою, і буде тобі благо, і будеш довголітній на землі».