Молитви, роздуми, духовність

Люди, які регулярно відвідують церкву, а також цікавляться релігією, найчастіше не розуміють чому в католицьких церквах прийнято сидіти, а в православних стояти. І це при тому, що обидва напрямки походять від християнства. Детальніше розглянемо витоки цієї традиції, а також допущення її порушення.

І в першу чергу варто сказати, що стояти під час служби – традиція. Прямої заборони на сидіння під час молитви немає ні в одному православному тексті. Однак здавна прийняті традиції досі знаходять відгук і незмінно закріплені в нинішній культурі.

Обґрунтовано ж традиція тим, що під час молитви людина повинна трудитися як духовно, так і тілесно. Саме «жертва» Богу у вигляді змученого стоянням тіла не залишається їм непоміченою. Особливо це стосується випадків тривалого богослужіння, наприклад в монастирях, де при тривалому сидінні і читанні молитов людина може заснути і прийти до розслаблення. А це фактично зведе всю службу нанівець.

Довідка. На Русі існувало таке вираження: «відстояв обідню». Тут основний упор робиться саме на те, що людина стоїть. Адже здорові завжди стояли, в той час як немічні або літні робити цього не могли.

Проте дотримуватися цієї традиції потрібно не завжди, тому як під час служби можуть бути місця, в яких віруючих благословляють на сидіння, тим самим дозволяючи їм перепочити. Це актуально для тривалих богослужінь, наприклад, в момент цілонічних чувань або читанні кафізми з Псалтиря або Паремії. В основному вони представляють собою уривки зі Старого Завіту.

Однак є служби, де стояти обов’язково. До таких належать етапи читання Божественної літургії: Євангелія, Херувимська пісня, Євхаристійний канон.

Особливість католицтва

Якщо ж торкнутися специфіки католицької служби, то тут все інакше: за тривалістю вона часто коротше. У православних монастирях богослужіння може тривати аж до чотирьох і більше годин. У католиків такого немає. Їх також не торкнулися стародавні традиції, які до цієї пори збереглися в православної церкви.
Проте потрібно враховувати, що звичаї багатогранні і мінливі. І хоча прийнято вважати, що католики не завжди стоять під час служби, це не зовсім правда. Так, наприклад, вони не можуть сидіти на літургії і проповіді. Встають вони також і при читанні Євангелії, і Символу Віри.

Також велику роль у формування традицій вносить менталітет і історичні передумови, включаючи особливості культури народу. Якщо православний повинен дотримуватися в рік чотири пости, то у католиків їх кількість знижено до двох, так само як і умови – вони менш жорсткі. Священики також дотримуються думки, що тільки сидячи людина здатна розслабитися і духовно віддатися Богу в повній мірі.

Подібне розділення церков відбивається не тільки в специфіці проведення служби, а й в інших аспектах віри. Кожне покоління закріплює за собою традиції і правила, які дотримуються спадкоємці. Природно, як і в православ’ї, літніх і хворих людей ніхто стояти не змушує навіть в тих випадках, коли це необхідно.

Чи припустимо сидіти?

Втім, сидіти під час служби допустимо. Більш того, в церквах навіть розташовані лавки, хоч і в невеликій кількості. В основному вони призначені для літніх людей, стояти яким не дозволяє здоров’я. Ними також користуються інваліди та немічні люди, адже незалежно від стану свого здоров’я, вони прийшли нести службу.

У храмах також можна зустріти стасидії, що вельми поширені в грецьких православних церквах. Вони являють собою високі крісла, у яких присутня відкидне сидіння. Завдяки цьому «в них» можна стояти, спираючись тільки на спинку і підлокітник, напівсидіти і сидіти. Їх також використовують літні люди або всі ті, хто прийшов на тривале богослужіння.

Не потрібно змушувати себе стояти, якщо робити це не дозволяє здоров’я. Священики ставляться до цього з розумінням і не засуджують, так само як і Бог розуміє, що людина немічна фізично, але сильна духовно.

Велике свято в будь-який православній родині – хрещення дитини. Відбувається духовне народження, Благодать Святого Духа сходить на юну душу, яка відрікається від гріха устами хресних батьків, або власними устами. І на цьому святі повинні бути присутніми, звичайно, всі близькі люди, а тим паче мати дитини.

Єдина причина, що перешкоджає присутності матері на Хрещенні

Слід зазначити, що наша Церква – найдавніша, створена самим Господом. Саме тому в ній існує маса стародавніх канонів, які зазнають ті чи інші зміни відповідно до духу часу, але непорушним залишається сам дух православ’я. Одним з таких древніх правил є те, що жінці, яка народила дитину, протягом 40 днів після пологів не можна входити в храм. І поки це правило незмінно.

Звичайно, якщо хрещення немовляти відбувається до його 40-денного віку, то мати не повинна бути присутньою при цьому таїнстві. З іншого боку, це її моральний і духовний вибір, але вся відповідальність лежить саме на ній, на її совісті. Варто подумати, чи така гостра необхідність хрестити немовля до 40 днів.

Але якщо така необхідність є, то можна передати дитя хрещеним батькам, які здійснять всі відповідно до канонів і гріхом не затьмарений буде такий світлий день.

Процес прочитання очисної молитви

Після того, як малюку виповниться 40 днів, його батьки приймають рішення про хрещення. І до цього питання потрібно підійти досить відповідально.

Найкраще, якщо хресні батьки, батько і мати малюка попередньо сповідаються і причастяться. Після цього таїнства вони самі вже будуть іншими очима дивитися на те, як нова душа народжується на світ.

Необхідно поговорити з батюшкою, вирішити, чи подобається вам той священик, який буде здійснювати таїнство, або краще пошукати іншого. Якщо сім’я воцерковлення, то, звичайно, таке питання не стоїть, у них є свій духівник.

А ось для тих, хто напередодні ввечері дзвонить до церкви, а вранці «тягне» малюка і, незрозуміло яких, хресних батьків в храм, не знаючи, де купити свічку і як перехреститися – для них, звичайно, таїнство буде обтяжливим, а не радісним .

Якраз, в першому випадку, священик пояснює матері, що над нею читається очисна «Молитва дружині породіллі, по четиредесяті днів», яка знімає всі обмеження для жінки після пологів на відвідування церкви.

І мама з розчуленням може дивитися на свого малюка, який занурюється в купіль, отримуючи найголовніше, що нам дає Хрещення – Ангела-хранителя і Благодать Святого Духа!

Дитина отримує можливість спасіння і вічного життя. Що може бути краще цього дару? А ось чи скористається вона цим даром – залежить від матері, яка обов’язково має бути присутня в храмі і зі сльозами розчулення розглядати маленький хрестик на грудях свого дитятка, яке стало православним християнином!

Віруючі християни носять натільний хрестик, як доказ того, що вони належать до Церкви і бажають наблизитися до Бога, виконуючи його волю. Натільний хрестик вважають досить індивідуальною річчю, тому, якщо виникає питання, чи можна віддати його близькій людині або власній дитині, багато людей стикаються з різними сумнівами.

Багато людей хотіли б віддати свій натільний хрестик близькій людині або дитині, думаючи, що він буде оберегом для найріднішої людини, але сумніваються, чи варто це робити. Насправді, в тому, щоб віддати свій натільний хрестик іншій людині, нічого поганого немає, адже з цього приводу, православні священики говорять наступне:

віддати хрестик можна близькій людині, через нього дитині не передаються гріхи або доля людини, яку носила його раніше;
хрестик можна вважати засобом освячення та захисту для людини, тому віддавати його найближчим можна;
хрестик дарує людині Боже благословення, незалежно від того, був він куплений в магазині або отриманий від близької людини.

Чому у багатьох людей виникають сумніви?

Забобони наших предків часто були необгрунтованими і не мали реального ставлення до християнських традицій, а також вченням церкви. Раніше наші предки вважали, що якщо передати свій натільний хрестик близькій людині або дитині, то разом з ним, до людини перейдуть гріхи родича або новий власник хрестика навіть може повторити долю своїх близьких людей. Насправді, такі уявлення наших предків не мають ніякого стосунку до реальності, тому боятися передати свої гріхи або долю дитині разом з хрестиком явно не варто.

Для віруючої людини, хрестик є великою святинею і знаком перемоги Ісуса над злом, але ніяк не предметом, що нагромаджує чужу енергію і гріхи, а також передає їх іншим. Отримавши хрестик від батьків, потрібно носити його з вірою, намагаючись кожного дня наближатися до Бога через виконання Його закону, адже тільки тоді хрестик не буде простою ювелірною прикрасою, а стане надійним оберегом і символом прагнень людини бути завжди з Богом.

Якщо хтось хоче віддати свій хрестик дитині, варто відкинути всі сумніви і з щирим серцем подарувати його, розуміючи, що натільний хрестик буде нагадувати людині про необхідність тісного зв’язку з Богом і величезної любові Господа до кожного творіння.

Багато людей шукають і прямо жадають справедливості: в усьому – в особистому житті, роботі, політиці, суспільному житті. Це про віруючих (добропорядних та “правильних”), або більш точно: про тих, хто вважає себе такими. Проблема ще в тому, що навчені так. Не шукайте її! Тому що згодом пожнеш, людина, суд. Так як це – зі сфери закону.

Вся людська справедливість вилилася в розп’ятті Невинного Агнця: Ісуса Христа. А вся Божа справедливість – гнів Його на цього ж Агнця, але не на Тебе, а за Тебе.

Ті, хто шукає справедливості: задумайтесь – якщо Бог вчинить по вашій же справедливості до вас: скільки миттєвостей життя ти встигнеш прожити?, добре, якщо хоч подих успієш зробити. Що ж означає це? – а то: милість звеличили над судом. Завзято вимагаючи справедливості, відплати – подивися на Хрест – і ти побачиш свою “справедливість”.

Перестанемо шукати її – і тоді побачиш Воскреслого!”

Нехай Господь благословить усіх нас!