“Якщо гордість деяких з ангелів перетворила на бісів, то без сумніву смирення може і з бісів зробити ангелів. І так нехай благодушають занепалі” (надіявшись на Бога). Просте людське слово, що якщо людина безнадійно зіпсована, не важливо, наркоман вона, алкоголік, п’яниця, розпусник, перелюбник, геймер, злодій, хто завгодно, це все з нею відбувається через її гордість.
Ми про це говорили достатньо. А отже і зцілення людини, нехай вона навіть там у своїй пристрасті дійшла до досконалої одержимості, вона щодня п’є, курить по дві пачки за годину, або там, ну мало які там ще гріхи, ось, то вилікуватися від цієї біди людина може лише смиренністю.
Є така традиція дуже погана, коли людину починають упокорювати. Ну, якщо смиренність допомагає вилікуватися, значить людину треба упокорити. Ні, коли її упокорюють, це нічому не допомагає, взагалі нічому.
А от коли людина хоче зцілитися і приймає ліки смиренності, тоді це працює. І зцілюється від будь-якої пристрасті, від будь-якої. Якщо до вас коли-небудь приходить будь-яка пристрасна людина, не важливо, каже, знаючи, що ви віруючий:
“Як мені бути”?
Зазвичай усі віруючі однозначно відповідають:
“Ну як? Зрозуміло, як. Ось акафіст, бери, читай і зцілишся”.
Але так не буває. Ніхто ніколи не зцілився від пристрастей, від фізичної хвороби, можливо, і зцілюються. Ніхто ніколи не зцілився, читаючи акафіст. Це неможливо. Акафіст не для цього написаний, і не в цьому його функція, завдання, і жодної благодаті, що зцілює людину від пристрастей в акафісті немає.
Зціляє від пристрастей благодать Божа, а благодать схиляється тільки до смиренної людини, яка упокорюється. Бог гордим противиться, смиренним дає благодать. І ось, ну, скажімо, візьмемо найнейтральніший випадок, та й він же найпоширеніший. Ось п’яниця, алкоголік, який захотів зцілитися. І зрозуміло, що коли він питає віруючих, вони кажуть:
“Ну, ось таки є акафіст “Неупиваемая Чаша”, давай, читай”.
Якщо людина просто починає читати акафіст, вона читає, читає, читає, читає, а потім грішить, грішить, грішить. А потім знову читає, читає, читає, а потім грішить, грішить, грішить. Тому що акафіст призводить тільки до того, що вона під час акафіста переживає розчулення, захоплення, каже:
“Ну ось, ось як погано я жив, не знаю, що є такий чудовий акафіст, і Мати Божа захищає. Не те, що ці алкаші, вони не знають про те, що є такий акафіст, не знають, я їм піду розповім” .
Оскільки його колишні товариші по чарці знати нічого не хочуть, вона починає на них кричати, засуджувати, лається, каже:
“Та як я вам приніс порятунок, а ви чого?”
Ось, і в результаті, навіть якщо він не п’є, він засуджує, пишається, звеличується, стає нестерпною людиною, і насправді він не зцілився ні від чого. Просто одна пристрасть перекочувала в іншу, набагато гіршу. Поки він пив, він принаймні знав, що він негідник.
А тепер він себе вважає добрим і не розуміє, чому він повинен зцілитися, чому він повинен терпіти витівки якихось колишніх товаришів по чарці або ще якісь там, скажімо, недоліки власної дружини, наприклад, які раніше його зовсім не чіпали, він боявся голову підняти, а тепер він праведник і недоліки дружини його просто дратують. Ось і виходить, що ще гірше стало.
Буває так, що справді, акафіст ніби допомагає, створюється таке враження, така ілюзія, що акафіст допоміг. Ось він читає акафіст, дивимося, правда, і пити кинув, взагалі людиною чудовою став. Але справа не в акафісті, просто людина почала упокорюватися.
І не акафіст йому допоміг, йому допомогли саме ті зусилля по смиренності, він став терпіти глузування, як своїх товаришів по чарці, які глузують:
“Що ти, кинути вирішив, та нічого не вийде”, як і дружини своєї.
Ось він терпить свій стан усіма кинутий, терпить те, що його ніхто всерйоз не приймає, терпить те, що в нього нічого не виходить, терпить те, що він насправді нічого не вміє, і роботи ніякої в нього немає, і грошей в нього немає. І це все він терпить. І ось у цьому терпінні недоліків, яких він вважає себе заслужив, він упокорюється.
І тоді, справді, акафіст, оскільки він підноситься зі смиренного серця, він також допомагає. Але не тому, що акафіст має в собі таку благодатну силу, а тому, що людина упокорюється.
А смиренним Господь завжди дає благодать. І тому не треба говорити про те, які кафізми читати чи які акафісти читати людині, яка страждає від якоїсь пристрасті. Треба говорити, що проблема його гріха, його пристрасті, його біди в гордині, і тому треба змиритись.
Найкраще цьому допомагає самодокорення, терпіння того, що відбувається, і молитва за кривдників. Тобто людина має терпіти головний біль, якісь внутрішні хвороби, бідність, убожество своє, терпіти, розуміючи, що вона сама винна. Завжди як рефреном треба повторювати:
“Я занапастив своє життя, так мені і треба”.
Йому треба докоряти собі за це й терпіти.
А друге, коли його починають ганьбити, ображати, докоряти, робити зауваження, обзивати, він починає за них молитися. І ось ці зусилля, вони призводять до того, що будь-яка, навіть найпристрасніша людина, вона може стати святою.
Шлях смирення, він допомагає людині навіть у тому випадку, коли і немає начебто ніякої пристрасної одержимості, а просто є якісь складні життєві обставини, якесь ось нерозуміння, здивування, збентеження, низка дуже дивних, неприємних чи страшних обставин, начебто на мене весь світ ополчився.
Ось у всіх цих випадках смирення є виходом із становища. Не знаєте як вчинити, змиріться. Не знаєте, як вийти зі скрутних обставин, упокоріться. Не знаєте як бути взагалі, як чинити, коли навколо ось такий тягар, змиріться, тобто почніть терпіти, докоряти собі, що самі у всьому винні, і моліться за людей, які завдають вам всіх цих неприємностей.
І тут же у вашому серці почне діяти благодать, почне осявати світло, і ви побачите, де вихід із становища, де вихід із цієї важкої життєвої ситуації. Цей універсальний засіб, засіб на всі випадки життя, завжди працює.
Я пам’ятаю, що вже теж говорив про це. У далекому 1993-му році я прочитав слова, вони запам’яталися мені, і це так було завгодно Богові, і я прожив із ними все життя. І можу засвідчити, що це слово працює безумовно. Я прочитав слова у стародавньому патерику Авви Пімена Великого.
Він сказав:
“Хто на кожному місці докоряє сам себе, той скрізь встоїть”.
Тобто, якщо людина, в якій би ситуації вона не була, в який би гріх вона не впала, які б випадковості мінливості долі на неї не впали, але якщо вона за все, що відбувається з нею, звинувачує сама себе, то вона скрізь встоїть, ніщо її не зруйнує, ніщо її не знищить остаточно, навіть найжахливіший гріх або найнестерпніша обставина.
Він все одно залишиться з Богом, якщо вона каже:
“Я сам у цьому винен. Це моя вина, це я це зробив, то мені й треба”.
Ось і цього достатньо, щоб прожити все життя непохитним, непохитним у тому сенсі, що Бог завжди буде з людиною.
Звичайно, скажімо, особливо б добре ці слова сказати молодим людям, наприклад, семінаристам, просто молодим хлопчикам і дівчаткам, які ще поки що вірують у 16, 17, 18 років, а як складеться життя, хто ж його знає.
Багато чого їм доведеться пережити у своєму житті. Ось якби це правило їм вселити і сказати:
“Що б не трапилося, звинувачуй себе. Кинув тебе хлопець, обдурив самим варварським способом, хто винен? я винна”.
І це тебе не призведе до втрати віри, не приведе до розпачу, не призведе до гніву, до роздратування, так, що ти посваришся з усіма близькими, не поведе до втрати від церкви, ні до чого не проведе. Ось. Переживеш і через пару років вийдеш заміж за чудову людину. Ти тільки звинувачуй себе у всьому.
Або, наприклад, тебе кинули партнери. Міркуйте так. Сам винен. Сам. Я повівся на це, хотів легких грошей, завжди довірливий, бо хочу комфортних стосунків із близькими, весь час поступаюсь, і взагалі бізнес – не моє, бо дарма я в цю справу пішов, я винен у всьому.
І через 5 років ви будете і з грошима, може і не при бізнесі, але все у вас виправиться, і люди вас поважатимуть, і партнери будуть хороші, і все, що необхідно на життя, Бог вам віддасть, і ні пияцтво, ні алкоголізм ні наркоманія, ні бандитизм, нічого вам не загрожує, тому що ви звинуватили самі себе.