У світі незалежно одна від одної існують дві проблеми.
Перша – життя несправедливе. Ця несправедливість має безліч аспектів, проте даної ситуації безпосередньо стосується один. Полягає він у тому, що ми завжди очікуємо від ближнього взаємності.
Наприклад, якщо я намагаюся не проявляти роздратування, то чекатиму витриманості від інших. Або якщо я намагаюся бути надійним, то саме надійності вимагатиму від ближнього. У результаті виходить, що наші очікування щодо ближніх завжди дещо завищені. Не у всьому, звичайно, але в тому, що для нас самих важливо і в чому ми не зовсім слабкі – неодмінно.
Звичайно, погано, коли люди розчаровують нас, а якщо причиною розчарування є явний гріх, то й тим більш. Проте, як відомо, усі люди різні. І гріхи у різних людей – різні. Є серед гріхів такі, які, шкодячи душі власника, можуть зовсім не травмувати оточуючих. Наприклад, людина скупа. Якість, що й казати, огидна. Але ближнім скнари, тим, звичайно, хто від нього не залежить, рівним рахунком все одно. Існують також вади, що шкодять і завдають біль не тільки самому грішнику, а й оточуючим. Зрада саме з цього розряду. Мало того, що людина сама підла, так вона ще й ближньому життя примудряється отруїти. Це, безумовно, погано і навіть бридко.
Однак ця людина така і змінити її не в наших силах. Тому й чекати від неї, що вона ставитиметься до нас за принципом взаємності, ясна річ, не варто. Це несправедливо, це неправильно, тож, якщо хочете, бути не повинно. Але ж так є. І це несправедливість життя. І хоч би якою вона була для нас болючою, хоч би як важко давалося нам прийняття того факту, те, чого не можна змінити, необхідно приймати. Отже, якщо життя саме по собі несправедливе, не слід чекати справедливості від людей або вважати, що хтось ставитиметься до нас з огляду на нашу прихильність, довіру чи добрі справи.
Другу проблему сформулював ще псалмоспівець: «Кожна людина брехня» (Пс. 115). Напевно, кожен, хто з досвіду життя, знає, що від людей не слід чекати того, чого вони нам дати не в змозі. Наприклад, безглуздо намагатися захопити інтроверта бесідою ні про що. Марно чекати від того, хто прямий за вдачею, що він стане про щось просити двічі. Стримана людина не стане бурхливо виявляти почуття, а тверда і вольова – лити сльози. Це очевидні речі, і вони допомагають нам будувати правильні та взаємно комфортні стосунки з людьми.
І все ж ними очевидності не обмежуються. Не менш очевидним є і те, що ніхто з нас не знає, чого у важкій ситуації чекати не те щоб від когось, а навіть від самого себе. Якою буде правильна відповідь на запитання: «Як би ти повівся, якщо…»? Не знаю. Не знаю, доки не побуваю в ситуації. Тому що під дією різних чинників, під впливом страху, стресу, гніву або сильного бажання ми часом здатні на таке, чого в собі ніколи б не запідозрили. Але ж на все, на що здатний я, здатний і будь хто інший. Пообіцяйте людині велику вигоду, наражіть її на серйозну небезпеку – і ви побачите, що досі знали зовсім іншу людину. Це так само очевидно, як і неприємно. Щоправда, ми рідко приймаємо цей факт. А даремно. Пам’ятай ми постійно про те, що всяка людина брехня, – дивишся, і не обманювалися б у людях, не розчаровувалися б, не спокушалися б їх вчинками.
А тепер зробимо висновки. По-перше, із зрадою доводиться стикатися кожному. Однак, оскільки життя саме по собі дуже несправедливе, потрібно не дивуватися і не нарікати. По-друге, люди здатні навіть зраджувати. Навіть близькі. Варто навчитися довіряти людям не безоглядно, враховувати особисті особливості кожного: властиві людині добрі риси, погані схильності та вади, сильні сторони та слабкості.
І, виходячи з цього, будувати спілкування, не вимагаючи від ближнього більше, ніж може. Якщо пам’ятати ці два простих моменти, то вже існуючу довіру легше не втратити. Що ж до втраченого, то скажу прямо: не варто заважати Богові нас рятувати. Людина – істота відходлива. Той, хто звик довіряти, прагнутиме цього знову, навіть якщо довірі не буде приводу. Чи то річ, коли і час пройде, і душа заспокоїться, і приводи з’являться. Варто лише перестати культивувати у собі образи, а пам’ять про непристойні вчинки ближніх сховати якнайдалі.